«

»

Авг 29

Распечатать Запись

«Ваш лаваш» від бійців 30 бригади

Про те, яким є життя після АТО, ми чи не щодня чуємо безліч абсолютно різних історій. І персонажі цих історій — різні, і сила їх (моральна у цьому питанні — вкрай важлива), і наслідки. Тому кожна історія про воїнів, котрі не здаються, здатна стати рятівним колом для інших. Не алкоголь, депресія чи втрата усього досі нажитого, а впевненість, що життя продовжується — з багажем (не тягарем!), отриманим на полі бою.

На жаль, як свідчить життя, не усім учасникам АТО це вдається. Багато хто, переживши війну і втрати на ній, не зміг віднайти успішну стратегію мирного життя.

Втім, це — не про колишніх військовослужбовців 30-ї ОМБр, офіцерів у відставці Олександра Виговського та Сергія Васильчука. Хоча один лише Бог та їх рідні знають, чого коштувала захисникам адаптація — бо ж війна не для кого не минає без змін і труднощів, ні у кого не стирається з пам’яті.
Проте, Сашко та Сергій не стали нарікати на пережите, кинувши виклик життю і, власне, собі — замість того, аби вкладатися на пенсії на диван.
Рецепт їх реабілітації на «гражданці» — відкриття першої грузинської пекарні «Ваш лаваш». Зауважте, це — справді перший такий заклад харчування на Житомирщині. А цими днями захисники ще й виступили у ролі таких собі «дідів Морозів». Чому таке порівняння спало на думку влітку? Очевидно, тому, що з цими персонажами пов’язано у дітей найбільше позитивних емоцій. Саме їх подарували чоловіки в один зі звичайних робочих днів діткам побратимів, котрі не повернулися з війни. Було у цьому заході стільки добра і людяності, що хочеться ними поділитися.
Ідея відкрити першу грузинську пекарню та випікати грузинську випічку спала їм на думку майже одночасно. Сталося це тоді, коли бійці лікувалися у шпиталі, і коли думки про майбутнє поставали особливо гостро. Не знали тоді напевне, чим займатимуться після війни, як зустріне їх мирне життя, в якому немає окопів та армійського побуту, де закони — свої, власні.
— Разом служили, воювали, разом вирішили втілювати нову ідею, — розповідає Олександр. — Я запропонував — Сергій погодився.
— А я давно хотів відкрити подібний заклад харчування у «Болгарбуді», — додає товариш по бізнесу, Сергій. — До того ж, ми обоє дуже любимо смачненьке готувати. А тут — така ідея. Тим паче, що у Новограді — чого тільки не готують, а грузинської кухні досі не було. Їжа — екологічно чиста, усе випікається, нічого не смажиться.
До справи хлопці підійшли відповідально — куди тільки не їздили переймати досвід: у Вінницю, Луцьк, Рівне, Костопіль, де працюють заклади грузинського харчування. Кухар, котрий працюватиме з пічкою «тандир» (тане), відвідав навчання, де теж опанував премудрості кавказької кулінарії. Будував піч — справжній грузин, а якісні духові шафи у пекарню привезли з Італії.
У мікрорайоні «Зелені» заклад відкрився лише місяць тому, проте, асортимент випічки тут вже не гірший, аніж в авторитетних закладах обласних центрів: гвідзелі з лівером і капустою, хачапурі, кубдарі, лаваш, када, піде з сиром, шашлик у тісті тощо. За цей час новатори встигли відчути, що ідея є цікавою для багатьох містян.
— Найголовніше для нас, що люди хвалять і кажуть, що готуємо смачно, — радіють хлопці. — Приїздять до нас з усіх мікрорайонів. Приправи купуємо в Грузії, сири — у Рівному, де їх готують грузини. Особливість цієї кухні — вона досить гостра. У той же час ми підлаштовуємося під смаки наших людей — є в асортименті і менш гострі страви, і солодка випічка.
Як справжні патріоти, у роботу вони повсякчас додають своє, українське. Девіз їх роботи: «Грузинські страви — в українському серці». Ось чому поряд із грузинською випічкою на полицях пекарні красуються українські пироги — з вишнями, яблуками. Тільки тісто — як для грузинської випічки — бездріжджове. До смаколиків в українському стилі пропонують квас і узвар. І, що одразу кидається в очі, тут дуже комфортна атмосфера.
Проведення майстер-класу — свідчення небайдужої громадянської позиції. Щойно переступивши поріг, діти відчули себе, наче вдома — з цікавістю куштували незвичні для них, українців, страви і заінтриговано чекали: що ж тут відбуватиметься?
А пекарі постаралися: організували майстер-клас із випічки кубдарі — щось на кшталт чебурека, посередині не заліпленого, лише по краях. А начинка — трьох видів: телятина, курка і свинина. Усе це щедро оздоблене грузинським сиром сулугуні, приправами та овочами. Відчуваєте, як смачно?!
Цікаво було спостерігати, як у кулінарній творчості колишні військові дали дітям можливість імпровізувати «на повну». Маленькі кухарі самотужки важили на вагах необхідну кількість тіста, розкатували, накладали начинку, посипали приправами і формували виріб. А потім ставили у піч — і з нетерпінням чекали, щоб спробувати власну випічку. Кубдарі справді вийшли смачними, бо ж готувалися однодумцями, у гурті.
Максим Колесніченко, Вадим Марценюк, Ангеліна Фещук та Іван Лісовський від того отримали щиру радість — про це говорили їх захоплені очі та емоційні враження: «Це — мій перший день, коли мені дозволять взяти у руки ніж!», «А раптом ми зараз станемо кухарями і нас візьмуть на роботу? Ура!».
Приємно було спостерігати і за реакцією мам, котрі бачили, що діти їх зацікавлені і від того щасливі. Як не крути, а відчуття «ліктя» в армії завжди цінувалося, а цей захід на підтримку сімей побратимів — вдалий приклад того, що добрі справи можна робити тихо, коректно. Даючи тим, хто цього потребує, віру у те, що поряд — друзі.
І що пам’ять про воїнів, чиї душі полетіли журавлями у синє небо, — не лише буде жити довго, а й матиме чудове продовження у дітях захисників, у новому поколінні, для якого ось такий приклад — свідомих, людяних, мужніх чоловіків, які й після війни залишаються опорою, захисниками, — важливий і потрібний.
* * *
Запитую хлопців: війна допомогла їм чи, навпаки, зашкодила?
— Вона нас згуртувала, — відповідають однозначно. — Ми і раніше були знайомі, разом служили, а коли прийшла війна, то разом і в окопах спали, і з оточення виходили… Коли настав час звільнятися зі Збройних Сил, то подумали: чому б не продовжити працювати разом, якщо ми довіряємо одне одному? Нам багато хто казав, що відкривати бізнес на двох — означає «колись щось не поділити». Люди добрі, ми разом помирали, невже, думаєте, що гроші нас посварять?!».
Для бюрократії в Україні немає пільг — учасник АТО чи не учасник. Відкривати свою справу у нас — означає отримати багато клопотів на голову. Тож і хлопцям доводиться стикатися з багатьма проблемами, але вони з армійським завзяттям намагаються діяти, відповідно до вимог.
— А якщо Фреймут приїде перевіряти вашу пекарню? — Намагаюся «прощупати» їх впевненість у справі.
— А у нас для неї є граната — ми ж АТОшники! — жартують.
— Фреймут нехай на перевірку краще йде до Верховної Ради, — зауважує кухар Валентина Андріївна, — ось де треба порядок навести!
Отримавши подяку від дітей і мам, колектив пекарні подарував малечі фірмові кружки, пригостив випічкою. А ще пообіцяли, що це — не остання дружня зустріч. До речі, цікава ідея — майстер-класи на місцевих виробництвах. Хто бажає підтримати ініціативу, розповівши школярам секрети виготовлення?

Постоянная ссылка на это сообщение: http://cdu-ato.com.ua/vash-lavash-vid-biytsiv-30-brigadi/

Top